У старі часи у півня був такий розкішний хвіст, що людина щоразу зупинялася, щоб помилуватися ним. Розібрала павича заздрість, вдень і вночі думає, як би заволодіти півнячим хвостом. І придумав. Просить павич півня:
– Позич мені, друже, твій хвіст, на одну тільки ніч прошу. На весілля йду, гарно виглядати хочеться. А рано-вранці я тобі його поверну.
Погодився півень, віддав павичеві свій хвіст.
Ранок прийшов – павич хвіст не повертає. День настав – павич і не думає з хвостом розлучатися. Так і привласнив собі чудовий хвіст півня.
А півню що лишається? Як починає світати, півень кричить “ку-ку-рі-ку!”. Це він павичу нагадує:
– Віддавай, негіднику, мій хвіст!