Давно-предавно жив на світі карась і був він такий цікавий, що до всіх липнув із розпитуваннями. Підпливе до мами і питає:
— Мамо, а чого ми живемо у воді, а не на суші?
Мама ж тільки плескала хвостом і мовчала. Тоді карась плив до батька і питав його:
— Тату, а чого ти не літаєш, як білі пташки над водою?
Батько сердито відвертався і також мовчав, бо вважав, що кращого за воду нічого немає і не може бути на світі. А цікавий карась плив далі й далі і у кожного, кого зустрічав, щось питав. У поважної тітки Сомихи питав, чого вона така вусата, а в дядька Вугра — чого він такий довгий. Та риби відмахувались від прилипка і мовчали.
Якось карась побачив старого мудрого щупака. Йому вкрай захотілось довідатись, чого той щупак увесь у плямах і навіщо йому такі гострі зуби.
— А чого це тебе так цікавить? — несподівано для карася спитав раптом щупак.
Карась задумався. А й справді, навіщо йому все це знати? І поки він думав, щупак хап і проковтнув карася. Його зовсім не цікавило, якого карась кольору і чи є в нього зуби.
Відтоді карасі нікого ні про що не питають, а полюбляють мовчати і ховатись від щупаків. Їм ніколи розмовляти, адже і свого клопоту вистачає.
Ось так і живуть риби мовчки. Тільки коли-не-коли, як утрапить котра на гачок і спритний рибалка витягне її із води, риба починає проситися, щоб її випустили. Але ніхто не розуміє риб’ячої мови, тому й думає, що вона просто хапає ротом повітря.