Жив собі селянин. Хазяїн був хорош. Була в його скотина: коні, корови, — усе було, що потрібне в хазяйстві. І був у його собака. Поки собака був молодий, то хазяїн любив, а як став старий, то хазяїн не злюбив. Поки був молодий, то все господарство доглядав, а тепер старий уже, то не такий проворний, як молодим був. От хазяїн і каже: «Треба свою собаку утопить».
Узяв причепив собаці до шиї вірьовку, повів до річки, причепив каменя до вірьовки і пхнув у воду; та й сам якось упав у воду. А там було глибоко, і хазяїн трохи не втопився. Ну, собака ще був здоровий, і взяв хазяїна за чуба, і виплів із ним на край, і виніс хазяїна на траву коло берега. Хазяїн тоді злякався, взяв собаку додому й годував її, поки не здохла. Дякував собаці за те, що вона його спасла від смерті.