Іде якось дід Петро вулицею, такий зажурений. Зустрів кума Трохима.
— Де це ви, куме, йдете?
— Та, кажуть, що можна в школу ходити таким, як оце ми. Отож я й пішов подивитися і послухати, що то за школа та й зажуру свою може , розвію.
— А що це у вас, куме , за біда?
— Та, бачите, старий став, неміч з мене з усіх боків так і лізе, то ж невістки до мене погано ставляться, їсти сяке-таке дають, ходжу не переодягнений.
— А це положеніє можна виправити, куме Петре. У вас є гроші?
— Є. П’ять рублів.
— Отож підіть розміняйте їх на мілкі гроші. У великий глечик насипте піску, а зверху накладіть ці мілкі гроші. Коли невістки будуть іти до церкви, ви їм і дайте дрібну монету.
Петро так і зробив. Глечик з піском, прикритим грішми, поставив у свою скриню. Ось невістки збираються до церкви, а свекор відкриває скриню, бере з глечика по дрібній монеті та й дає невісткам.
Звичайно, невістки побачили глечик з грішми і почали одна з поперед одної годити свекрові. Дід Петро і перемитий, і нагодований, і ніхто йому кривого слова не скаже.
Але ось дід Петро помер. Невістки почали сваритися. Одна одній доводили, що кожна з них має право взяти більше грошей, бо краще батька доглядала. Сварилися, не могли дійти згоди. Вирішили піти до попа, щоб той розсудив по справедливості.
Так і зробили. Піп, побачивши глечик з грішми, запропонував:
— Давайте, підкинемо вгору глечик, він упаде, розіб’ється, гроші розкотяться і хто більше накриє їх своїм одягом, той і гроші ті забере.( Піп розраховував на те, що йому грошей дістанеться найбільше, бо в нього ряса широка).
Підкинули глечик, а він впав та й піском очі всім засипав. А піп обтрусився та й каже:
— Бач, тільки один день у школу пішов, а якого розуму набрався!