Жилі-билі два брата. Совсем оні обеднелі, не знали, где денежек раздобить. Наконец старший додумался:
— Знаєш што братец, пойдем-ка ми с тобой по белу свету, будем брехньой зарабативать. Один пойдет вперед, а другой за нім брехню подтверждать.
Так і сделалі.
Прішел старший брат в село і давай кричать, хто знает чудную новость, а хто хочет ії узнать, хай денежек викладиваіт. Сбежался народ, а брехун і каже:
— У таком-то селе роділся семірукій ребенок.
Люди рти поразевалі, накідалі парню денежек за новость, і поспешил він прочь, Нашлісь тут недоверчіві — надумалі било піти проверіть, правду лі кажет незнакомец, а младший брат тут як тут, мол, как раз оттуда і ідет. Спрашивают його, не відел ли він у селі семірукого младенца. Парень отвічає:
— Не, младенца такого не відел, відел только, як сушилась на вірьовке распашонка із семью рукавами.
— Стало бить правда,- решилі люди і другому брехуну тоже дали денежек.
Тем часом старший брат ішов по другому селу і всєм встречним говорил, што за диво дивное він повідал: хто-то вистроіл мельніцу на верхушке сосни. Опять повний карман денежек набил і — помінай як звали. Только засомневался народ, пріходіт младший брат.
— Слиш, прохожий, не відел лі ти мельніцу на сосне?
— Сказать по правде, відел я только, як який-то парень спускался с сосни з двумя мешкамі мукі, — отвечает младший, брат.
— Значіт правда — обрадовалісь простофили и щедро награділі брехуна.
І пошел младший брат дальше — старшево доганять і новиє небиліци сочинять.