Жила в одному селі бідна вдова з дочкою. Одного разу каже вдова:
— Сходи, дочко, в сусіднє село та провідай свою тітку.
Зібралася дівчина і пішла. Іде, а шляхом пісні співає, квіти збирає. Назустріч їй їде гончар.
— Дівчинко, дівчинко, куди ти йдеш?
— До тітки.
— Не йди до неї, бо відьма вона і з’їсть тебе.
— Брешеш.
Не прослухала дівчина і пішла далі. От назустріч іде корівник.
— Дівчинко, дівчинко, куди ти йдеш?
— До тітки своєї.
— Не йди до неї, бо відьма вона і з’їсть тебе.
— Брешеш, не вірю.
Не послухала дівчина і корівника. Майже біля села зустріла вона старців.
— Дівчинко, дівчинко, куди ти йдеш?
— До тітки своєї.
— Не йди до неї, бо вона з’їсть тебе.
— Брешете, не вірю.
Пішла вона далі. Підходить до хати, а в тітки піч затоплена, а на плоті кишки висять.
— Тітко, а що це в тебе?
— А то мотки висять, ткати буду. Заходь у хату, я тебе млинцями пригощу.
Зайшла дівчинка, а тітка млинці смажить, сковороду людською рукою змазує. Страшно стало дівчині, сіла вона за стіл, та не їсть млинців. А тітка все припрошує:
— Їж, племіннице, їж.
Тільки тітка відвернеться, а дівчина кине під стіл млинець. Кидала, кидала, а кіт і собака, що там сиділи, уже наїлися і їсти не хотіли. Млинці почали випадати.
Розсердилася тітка, коли побачила, що млинці під столом і хотіла вбити племінницю. Та кіт і собака стали на захист, а дівчинка вискочила з хати і втекла.
З тих пір вона більше не ходила в гості до своєї тітки.