Ішли Ісус, Пресвята Діва й Петро із села на село, проповідуючи, навчаючи людей. І зайшли в єдно село, де їх не прийняли. Не хотіли їх слухати, просто вигнали з села. Як би таким невдячним людям одплатити? За селом увиділи вони поле пшениці, і Петро придумав стягнути колос, щоби не було їм врожаю. Колос був від верха до землі, і пшениця була вже достигла. Стягнути колос, щоби не мали що їсти з того поля. А сила Божа була така, що як стягнути з єдного колоса, то буде сипатися з усіх колосів.
Взяв Петро єдно стебло знизу, стиснув і почав піднімати руку горі стеблом. Зерно сипалося на землю. І тут Пресвята Діва вхопила верхівку того стебла й сказала:
— Залишіть це для мачки та пса.
Оце й тепер пшениця росте лиш зверху на колоску. І з того, що залишилося мачці й псови, жиє цілий народ.