Жили в горах на пасіці чотири пасічники.
Восени пастух подарував їм гарненьке козенятко.
Жваве козеня полюбилося пасічникам. І зайшла в них суперечка, хто буде господарем козеняти. Сперечалися, вони сперечалися і вирішили розділити порівну кожному по одній нозі.
Сталося, так що козеня зламало ніжку. Пасічники ганчіркою перев’язали йому зламану ніжку і залишили козенятко в курені біля багаття.
Тільки розійшлися вони у своїх справах, козеня зігрілося і давай скакати. Перев’язаною ногою воно потрапило у вогонь.
Ганчірка спалахнула. Злякалося козеня, заметушилося, вискочило з куреня, помчало на пасіку.
Вогонь все більше розпалювався і гнав козеня все далі. Запалала пасіка і незабаром уся вигоріла ущент.
Засмутилися пасічники і почали думати, хто ж винен у тому, що згоріли всі вулики.
Ті пасічники, яким належали здорові ноги козеня, сказали, що винна хвора нога — вона попала у вогонь. Отже, власник цієї ноги має відшкодувати збиток.
Почув їхню суперечку молодий Джабагі Казаноко.
— Ви несправедливо судите, — сказав він трьом пасічникам. — Не хвора нога завела козеня у вогонь, а потім на пасіку, а здорові ноги! Отже, ви й маєте відшкодувати збитки.
Чутка про те, як мудро і справедливо Джабагі вирішив суперечку, рознеслася по всій Кабарді. І народ вибрав його суддею.