Був собі чоловік та жінка. Була у них пара волів, а у їх сусідів — віз. Ото як прийде неділя, а чи свято яке, то зичать вони одне одному воли та воза, їздять чи на ярмарок, чи у гості. Так і ділились. Ото жінка того чоловіка, чиї воли, раз йому і каже:
— Поведи воли та продай, справимо собі коня та воза, будемо на своєму їздити в місто та до родичів. Бач, сусід свого воза не годує, а нам волів треба годувати.
Чоловік налигав волів та й повів. Веде дорогою, аж ось наздоганяє його чоловік конем.
— Здоров!
— Здоров! — відповів чоловік незнайомцю.
— А куди це воли ведеш?
— Продавать.
— Поміняй мені на коня, — пропонує незнайомий.
— Давай, — погодився чоловік.
Виміняв коня, сів верхи та й їде. Від’їхав недалечко і зустрічає чоловіка, який жене корову.
— Здоров!
— Здоров!
— А куди це ти їдеш?
— Коня продавать.
— Поміняй мені на корову!
— Давай, — знову погодився чоловік на обмін.
Помінявся, веде дорогою корову, аж бачить попереду пасуться свині та вівці. Зговорився він, виміняв корову на свиню, а потім на вівцю та й пішов далі.
Овечка гарна. Але де не візьмись, розлилась велика ріка, а на ній видимо-невидимо гусей. Підійшов він ближче, розбалакавсь з людьми, виміняв вівцю на гуску та й пішов понад річкою. Зайшов у село, стрічає там жінку, а та каже:
— Здоров, чоловіче!
— Здоров!
— А поміняй мені гуску на півня!
— Давай!
Помінялись, аж ось доганяє його чоловік. Питає:
— На продаж?
— Еге!
— А поміняй мені півня на калиточку.
— Давай!
Виміняв на півня калиточку та й поспішає додому. Аж тут тобі ріка розлилась. На березі стоїть перевіз, плату беруть, а в чоловіка ні копієчки. Він і питається:
— А перевезете мене? Дам калиточку.
— Сідай.
Переїхав на другий берег. А там стояла валка чумаків. Як розпитали ж вони його, за що він виміняв калиточку, сміються з нього.
— Що тобі, — кажуть, — жінка вдома за це зробить?
— Аж нічого! «Добре, що хоч сам живий вернувся»,- скаже.
Та й побилися чумаки з чоловіком об заклад. Коли скаже жінка так, то чумаки віддадуть двадцять маж хури і з батіжками. Зараз одібрали одного
з-поміж чумаків, послали до чоловікової жінки. Приходить він та й питає ту жінку:
— Здорова була! А що чула за свого чоловіка?
— Здоров! Та нічого не чутно.
— Він воли на коня проміняв.
— От добре, возик недорого коштує, як-небудь зберемось.
— Та й коня проміняв на корову.
— Це ще краще, буде у нас молоко!
— А далі корову проміняв на свиню!
— І то добре, будуть поросята!
— Та й свиню проміняв на вівцю.
— І це добре. Будуть ягнята та вовночка, буде що в мене взимку прясти.
А чоловік далі веде:
— — Та й вівцю проміняв на гуску.
— То і це добре. Будуть і крашаночки, і пір’я.
— То він потім гуску проміняв на півня.
— О, та це ще краще! Півень раненько співатиме та нас до роботи будитиме.
— Та й півня проміняв на калиточку!
— І це добре, будемо, де хто заробить, чи він, а чи я, то все в калиточку складати.
— Та він і калиточку за перевіз віддав.
— Ну, що ж добре, що хоч сам живий та здоровенький вернувся, — такою була відповідь жінки.
Чумаки віддали чоловікові дванадцятеро маж. Повернувся він додому, та не з порожніми руками.