Баба Катерина мала доньку. Жила баба в лісі, а донька в селі. І заслабла баба. Донечка рано встала, а внучка Каркулка каже:
— Мамочко, ви зваріть для баби їсти, а я понесу. А Каркулка мала йти до бабиної хати лісом. Мала кошик і в кошику їсти несла. Прийшла д’бабиній хаті, а двері відкриті. Увійшла Каркулка, а баба лежить у ліжку, зав’язана в хустину. А в неї така страшна рийка. А то не бабка, то вовк бабку з’їв та й лежить. Обув бабині мешти та й лежить у ліжку. А Каркулка підійшла д’нему та й каже:
— Де ти дів мою бабу?
Він відкрив рот і показав зуби.
— Я з’їв її. І тебе з’їм.
Каркулка вибігла надвір. А там ішов гайний. Зайшов він і вовка застрілив. А Каркулку завів д’мамочці та й каже:
— Ви діточок не пускайте, бо в лісі є чарівниці. Котрі діти не вчаться, не хотять ходити до школи, то їх буде брати чарівниця. І страшний вовк у лісі з’їсть їх.
Відтоді Каркулка дуже файно вчилася в школі.