Одного разу вирушив Хитрий Петр на ярмарок. А там народу повно. Одні продають, другі купують, треті п’ють та їдять. Зупинився він перед однією корчмою, зазирнув у вікно, побачив на столах відкриті горщики, а страви в них одна смачніша за іншу. Хитрий Петр дуже зголоднів, але грошей у нього не було. Що робити? У торбинці в нього був лише один черствий окраєць хліба. Витягнув він окраєць і простягнув руку до того горщика, з якого йшла найгустіша пара. Потримав над ним хліб, поки той не просякнув парою і не став м’якшим, із задоволенням з’їв його і пішов геть.
Корчмар, який мовчки спостерігав за Хитрим Петером, заступив йому дорогу:
— Гей, земляче, куди це ти зібрався, не заплативши?
— За що мені платити?
— За те, що з’їв.
— Оце маєш, ти що не бачив, що я тільки пару від твого горщика покуштував!
— А як ти думаєш, пара грошей не коштує? Я заради цієї пари, яку ти зі своїм черствим хлібом з’їв, дрова палив, воду носив, страву варив! — почав перераховувати корчмар.
— Братику, — лагідно промовив Хитрий Петр, — усе це я розумію, але чим же я тобі заплачу, коли в мене ні копійки немає?
— Коли в тебе немає грошей, то отримай десять палиць, може, запам’ятаєш, як чужу пару жерти! — розкричався корчмар.
На крик до корчми збігся народ.
— Ну що ж, бий! – погодився Хитрий Петр і вийшов на сонце. — Бери палицю і починай, та тільки дивися не торкайся до мене, як і я не торкався твоєї страви. Інакше палиця по твоїй спині прогуляється.
— Кого мені бити? — злякався корчмар.
— Відсип десять палиць моїй тіні!
Всі довкола покотилися від сміху. А присоромлений корчмар зник за дверима.