Якось спекотного літнього дня гналася кума-лисичка за довговухим зайцем. Заєць забіг на город і, побачивши перед собою глибоку яму з водою, перелетів через неї. Лисиця з розгону стрибнула за ним, й впала у воду. Спробувала вибратися, але не вийшло — глибокою виявилася яма. Стоїть лисиця в холодній воді по шию і тремтить. Звідки не візьмись, підходить до ями цапок розумна голова, бородою трясе, рогами помахує. Побачив у ямі лисицю і питає:
— Що ти тут робиш?
— Купаюсь. Сонце дуже пече, от я й надумала освіжитися— відповіла лисиця.
— А вода хороша? — спитав цапок. — Не дуже мокра?
— Диво, яка чудесна! — вигукнула лисиця.
— Я до тебе стрибну, — промовив цап.
— Стрибай, тільки дивися воду не зкаламуть!
Бородатий цап нагнув голову і стрибнув в яму.
Лисиця як запищить:
—Ой-ой-ой! Всю мене оббризкав! Хутро моє забруднив! Хіба так стрибають?
—А як? — спитав цап.
— Зараз покажу, тільки допоможи мені з ями вибратися. Ану встань ближче до стіни.
Цап підвівся. Лисиця вилізла йому на спину, потім на роги і вибралася з ями.
— Прощавай, дурна голова! — гукнула вона, помахавши лапкою.
Цап образився:
— У мене голова не дурна, а розумна!
— Якби була розумна, не сидів би ти зараз у ямі! — І лисиця втекла. А цап цілих три дні в ямі стирчав. На четвертий день прийшов селянин, прив’язав йому до рогів мотузку і витягнув.