Були собі два хлопчики, Клим та й Максим. Вони дуже любилися. Як найдуть горішок, то оба тим зеренцем переділяться. Пішли вони в ліс по ягоди. Беруть ягоди та й говорять. Каже один:
— Якби медведя вбив та шкіру здер, ото гроші взяв би за ту шкіру. А медвідь там ягоди їв та й то все вислухав. І тоді гукнув на них.
Один хлопчик вихватився на дерево. А другий імився за дерево, а медвідь скочив, пазурами його імив і стяг на землю. Тоді прихилився д’нему медвідь, наплював йому в рот, у вуха. А той дивиться з дерева, і волосся ’му дубом стало. Та й пішов медвідь. Той видивився, що медвідь пішов, і злізає з дерева. Та й питає:
— Максимку, що тобі медвідь казав, як він так тобі до вуха привернувся?
І сказав йому Максим:
— Казав у одно вухо: «Аби ти з живого медведя шкіру не продавав». А в друге казав: «Аби ти з дурнем у дорогу не вибирався, бо він тебе лишить».