Був такий сватач, що збирав докупи молодих. Зібрав він докупи й кострюбатого з пелехатою, а вони такі раді були, що вже весілля буде. Каже сватач кострюбатому: Оженися, не журися, будеш ґаздовати, Жінка буде свині пасти, а ти завертати. А вони такі раді!
Оженився кострюбатий та взяв пелехату. Та доти доґаздовали — запалили хату. Та й вони розійшлися. Та й казці конець.
Пам’ятаю віршик, який я почув від моїх батьків на Житомирському Поліссі, в моєму рідному селі. Це було в ранньому дитинстві, не пізніше 1930 року. Народний віршик звучав так:
Оженився дурний да взяв біснувату.
Як не мали що робить, запалили хату.
Дурний воду носить, дурна бога просить,
Щоб горіло ясно да щоб не погасло.