Лис був дуже голодний. Біжить він понад став та й ледве дихає з голоду — язик присох у роті, у очах потемніло… Та й він упав на землю. Пролежався трохи та й гадає: що би тут робити, та умирати такому голодному устид! Гадає собі: я ніц, лиш іду у став ловити рибу! Та й він підоймився із землі та й шуварами суне д воді.
Але лиш наближився д воді, а то двадцять качок плаває собі по ставку і купаються, шолопають у намулі, граються. Е, та би я з голоду загибав, коли скільки качок! А то би файно! Але як би до них ся дістати — то штука!..
Вийшов він на берег та й дивиться: у кукурудзах росте гарбуз. Каже лис: «Я оцей гарбузок коби роздовбав, то би тими зеренцями скликав усі качки до берега та й половив би усі». Зачав він довбати, гризти зубами та й поволі роздовбав уже таку дірку, що випорпав геть усе з середини. Набирає лис тих зерняток та й несе і кидає у воду та й вертається знов. Але порешті гадає: «Кину і тот гарбуз!» Та й узяв за край зубами та й підняв голову угору, аби гарбуз не спирався у шувар, та й несе. Несе він той гарбуз, та й разом гарбуз закинувся йому на голову та й укрив, гі капелюхом, усю голову.
Застановився лис. Що би йому ся таке стало? Але далі гадає: «Се добре. Мене не пізнають качки, що я є за один». Та й поволі, поволі повзе шуварами так, що ніц не видко, лиш гарбуз сунеться.
Качки як то уздріли, та й утішилися дуже, що то цілий гарбуз плаває на воді, бо они розсмакували у тім зерні, що лис накидав до води. Але лис уже забрів у воду, лиш голову зняв, аби ся у рот води не насипало, та й стоїть. Качки поволі, поволі та й закрадаються до гарбуза і зачали шолопати. А лис таки першу хап за голову та й на берег.
Так собі попоїв, що лиш води пив, а пив.