Було це дуже-дуже давно. Один багатий, ну дуже багатий чоловік, вирішив дізнатись, де кінець світу. Всі його збивали, щоб він не йшов шукати кінця світу, а він собі задумав і годі. Каже:
— Збивайте мене, все одно піду пошукаю! Засуши мені, жінко, багато сухарів. А сала не давай, бо від нього треба багато води пити. Склади мені добру торбу, то я й піду.
Раз задумав, то й пішов. Іде рік, два і більше, а кінця світу немає. Кого не спитає, ніхто не знає, де той кінець. От зустрів він одного старого діда та й питається:
— Скажіть мені, чоловіче, де кінець світу?
Старий чоловік каже, що є кінець, але до нього дуже довго йти. Треба йти глибоким яром, перейти його, а там буде на горі стояти невеличка будочка, вона дуже швидко обертається. Треба підождати, бо вона в якусь мить обертається трохи повільніше, ніж зазвичай. Вловити ту мить, вхопитись рукою за двері і вскочити туди. Там буде кінець світу.
Подякував чоловік дідові та й пішов. Ще довго йшов і яром, і дорогою, поки вийшов на гору високу-високу. А там стоїть будочка, що дуже швидко обертається. Чоловік не може вхопитись за двері, щоб зайти туди. Але ось будка почала обертатися трохи повільніше, він вхопився за клямку дверей і вскочив.
Дивиться, а там стоїть повнісінько свічок. Одні горять, другі догоряють, а треті вже не горять. Підходить до нього білий-білий старичок, а чоловік у нього питає, що це за свічки. Чого одні горять, інші догоряють, а ті вже потухли. А старичок каже:
— Це коли народжується дитина, то загоряється свічка. А якщо догоряє, то людина скоро вмре. Ось і твоя свічка догоряє. А твоєї жінки ще буде довго горіти.
Подивився чоловік — дійсно його свічка вже догоряє, а жінчина ще тільки до половини догоріла. Тоді він каже:
— Поміняймо місцями мою і жінчину свічку, бо я ще хочу жити.
А старичок каже:
— Ні, так не можна. Яка догоряє, та людина мусить вмерти. Бо хто прийшов сюди, то звідси вже не вертається на землю. Ти будеш тут умирати.