Їхав чоловік дорогою та й загубив тиковку. Лежить вона проти вітру та й гуде. Аж біжить лисичка. «Бач, — каже, — реве, хоче ще злякати! От я тебе утоплю!»
Ухватила її за мотузочку, почепила на шию і подалась до річки. Стала тиковку топити, а та набирається води та булькотить. «Іч, — каже, — ще і проситься! І не просись, бо не пустю!»
От як тиковка вже набралась, та й лисичку тягне у воду. «Бач, яка, — каже. — То просилась, а це шуткує. Пусти-бо!» Всилу вона од неї вирвалась.
От біжить, аж лежить на дорозі скрипка та на вітрі і гуде потихеньку. «Бач, — каже лисичка, — ангельський голосок, так чортова думка». Та й обмина її. Біжить далі; аж чоловік капкани розставив. «Бач, — каже, — які хитрощі-мудрощі! Хіба вже на їх і… не можна?» Тільки сіла, а капкан її за хвіст. «Бач, яке, — каже, — ще й держе!»
Аж ось до тих капканів і хазяїн іде. «Дивись, ще, може, і бить буде!»
А той чоловік узяв її та й забрав.