Їхав чоловік дорогою та й загубив тиковку. Лежить вона просто неба та й гуде. Коли це біжить лисичка.
— Бач, — каже, — реве, хоче злякати! От я тебе втоплю.
Ухватила лисичка тиковку за мотузок, почепила на шию та й подалася до річки. Стала тиковку топити, а та набирається води та булькотить.
— Ач, — каже лисичка, — ще й проситься! І не просися, не пущу!
От як тиковка води вже набралася, то й потягла лисичку у воду.
—Бач, яка, — обурилася лисичка. — То просилася, а це жартує. Пусти-но!
Насилу руда од неї вирвалась. От біжить вона, аж лежить на дорозі скрипка та й гуде на вітрі.
— Бач, — каже лисичка, — ангельський голосок, так чортова думка.
Та й обминає її. Біжить далі, аж чоловік капкани поставив.
— Бач, — каже, — які хитрощі-мудрощі повидумували. Хіба на них сісти не можна.
Тільки сіла, а капкан її за хвіст хвать.
— Бач, — каже, — яке, ще й держить.
Аж ось до тих капканів і хазяїн іде.
— Дивись, ще, може, і бить буде.
А той чоловік узяв лисичку та й забрав.