Весною це сталося. Тепло стало в тундрі, ясно. Побігла маленька лисичка до моря подивитися: як там весною на морі?
А море на сонці блищить, різнобарвними вогниками переливається. Широкі хвилі біжать. На хвилях крижини розгойдуються. Вверх вниз. Вверх вниз. Задивилась лисичка на море. Ой, як добре! Ой, як весело!
А повз птахи-гаги пливуть, на крижині гойдаються.
— Візьміть мене, я теж хочу погойдатися! — просить лисичка.
— Не можна тобі на хвилях гойдатися, – відповідають гаги. — Крижина тоненька, зламається. Ми піднімемося і полетимо, а ти впадеш у море і втопишся.
І попливли гаги на крижині далі.
Іде лисичка берегом, з моря очей не зводить. Бачить—птахи чайки на крижині гойдаються.
— Візьміть мене, я теж хочу погойдатися! – просить лисичка.
Взяли чайки лисичку на крижину. Разом з ними вона на крижині гойдається. Раптом подув вітер. Крижина тріснула і розсипалася на шматки.
Чайки піднялися і полетіли. А лисичка впала в море. До останньої шерстинки вимокла. Добре, що до берега допливла.
Вилізла на берег, одяг свій вичавила, вилила воду з чобіт, на сонечку сушиться. Тільки обсохла — повз кайру пливуть, на крижині гойдаються.
— Гей, лисичко, — кличуть кайри, — йди до нас!
А лисичка розпушила свій рудий хвіст пишніше і каже:
— Ні! Нам, лисичкам, море добре з берега. Не стану більше на крижині гойдатися!
Сказала так і в тундру втекла.