Жив чоловік на прізвище Нехайло. Одержав він у спадщину невеличку ділянку виноградинка. Весною пішов Нехайло на виноградник подивитися, що там робити треба.
Подивився та й каже:
— Завтра візьму сапу і всю траву виполю. І пішов додому.
А на виноградникові, у траві, було кодло маленьких лисенят. Як почули це, перелякалися. Прийшла стара лисиця, а лисенята до неї:
— Мамо, — кажуть, — приходив якийсь дядько і казав, що завтра прийде і всю траву виполе. Тікаймо!
Лисиця-мати каже:
— Сидіть спокійно. Це господар цього виноградника. Я його знаю. Він не скоро прийде.
Минуло чимало часу. Приходить Нехайло на виноградник з сапою. Дивиться — бур’ян по пояс. Почухав потилицю.
— Ех, — каже, — тут сапою нічого не зробиш. Піду додому, візьму косу.
Та й пішов.
Лисенята почули та до матері:
— Мамо! — кричать. — Тікаймо! Знову приходив той чоловік. Пішов додому за косою. Завтра прийде, поріже нас.
— Грайтеся і нічого не бійтеся, — відповіла лисиця.
Минуло ще місяців зо три. Приходить Нехайло вже з косою. Спробував косити, коса не бере. Подумав Нехайло та й каже:
— Спалю бур’ян. Піду візьму сірники.
— Тепер тікаймо, — сказала стара лисиця, — це він зробить!