В одного пана було все, чого тільки забажає душа. Але він був жадібний, йому здавалося, що й грошей у нього мало, і худоби, і птиці, і поля, і врожаї нікудишні, хоча всього було багато. І ходив пан кожного дня по багато вбраних кімнатах і думав, де б його ще чогось урвати, щоб ще більше розбагатіти?
В неділю вранці пан побачив у вікно, що до двору підходить якийсь старець.
— Знову буде просити милостиню! Як кожному давати, то й самому не буде чого їсти. Ач, занадилися! — обурювався пан.
Він вийшов, щоб прогнати старця. Накинувся пан на бідного старого, вигнав його з двору та ще й хортів пообіцяв на нього спустити, як ще раз побачить його біля своїх воріт.
Старий, нахиливши голову, обернувся до пана і промовив:
— Приведе тебе твоя жадоба, пане, до лиха. Все тобі мало…
Пішов з двору собі жебрак, а панові незабаром наснився сон. Ніби у лісі за маєтком сховане під старим дубом коштовне каміння. Вранці пан послав туди своїх наймитів, щоб ті викорчували дуба і щоб неодмінно знайшли скарб.
Звичайно, ніякого скарбу під дубом не знайшли, але ж хіба що доведеш жадібному панові? Він велів покарати наймитів, бо подумав, що ті украли його. Пішов пан з лопатою до лісу сам шукати скарбу. Перекопав все, але нічого не знайшов і вирішив ще біля джерела спробувати. Тільки почав копати, як несподівано загриміло і пішов дощ. Одна з блискавок влучила в жадібного пана і впав він біля того джерела замертво.
Зітхнули полегшено селяни,бо вже терпіти пана сил не вистачало. А на тому місці, біля джерела, виросла велика купа каміння. Камені були такі великі, що утворили щось подібне до невеликої печери. Селяни вважали, що це знак Божий і покарано пана справедливо. А дітям своїм відтоді показували ці камені і розповідали, до чого може призвести жадібність.