Жив собі лісник, та не мав дітей. Одного разу пішов він у ліс і побачив на дубі великого орла. Підняв рушницю, націлився, щоб того орла вбити. А орел злетів йому на плечі і говорить: — Неси мене в лісову хатину, бо я не годен летіти. І сказав, куди нести. Приніс його лісник у ту хатину, а орел каже:
— Будеш мене тут годувати дванадцять літ, а за це дістанеш велику нагороду.
Годував лісник орла цілих дванадцять літ. Тоді орел каже йому:
— Сідай на мене, я повезу тебе до своїх братів за нагородою. Прилетіли вони, орел каже йому:
— Іди до моїх братів і скажи, щоб вони дали тобі те, що в них лежить за дверима.
Пішов лісник до найстаршого брата-орла, а той йому:
— Хоч я не бачив свого брата дванадцять літ, але того, що в мене за дверима, не дам.
Пішов лісник до другого орла, і до третього, і до четвертого — ніхто не давав. Так він пройшов усіх братів. Але шостий, найменший брат, дав йому те, що в него за дверима лежало. Це була маленька скринька. І сказав йому найменший брат-орел:
Щоб ти цю скриньку по дорозі не відкривав. Аж тоді, як прийдеш додому, можеш відкрити й подивитися.
Пішов лісник до того орла, якого дванадцять літ годував, а він каже:
— Сідай на мене, я понесу тебе на те місце, з якого ти мене колись узяв.
Сів він на орла і прилетів аж до того дуба, на якому колись сидів орел. Попрощався з ним орел і полетів, а лісник пішов додому. І захотів напівдорозі подивитися у свою скриньку: дуже цікаво йому було знати, що там є. Узяв він ключик, відчинив, а звідти вийшли шість хлопчиків і побігли полем. Незадовго приносять вони по мішку грошей. Лісник здивовано подивився і каже хлопчикам:
— Якби це було дома, то було б інакше, а в дорозі що я з такими грішми зроблю?
А хлопчики йому:
— Ми можемо зробити так, що ці гроші будуть у тебе дома. Але розпишися, що ти віддаси нам те, що в тебе є дома, а ти про него ще не знаєш.
Він погодився, але не було чим розписатися. Тоді хлопчики розрізали йому палець на руці, і він розписався кров’ю. Зайшли хлопчики з грішми в ту скриньку, він знов закрив їх та й пішов зі скринькою додому.
Приходить, а назустріч вибігає його дванадцятирічний син. Коли лісник ішов з дому, то не знав, що його жінка буде мати дитину. А тепер він уже виріс, і говорить лісникові:
— Тату, ти так полюбив гроші, що продав мене.
Тато обняв сина, почав плакати, але нічого вже змінити не міг. Три дні побули вони разом, а тоді син каже:
— Тату, я мушу йти.
Пішов син і зайшов у далекий ліс. Там була долина. На тій долині побачив велику керницю. Заглянув у керницю — там купаються три дівчинки, а коло керниці стоять їхні крила. Він узяв одно крило і заховався з ним. Дві дівчинки вийшли, одягли голубині крила і полетіли, а одна зосталася. І промовила:
— Як узяв крило старий чоловік, буде отцем моїм, як стара жінка — матір’ю моєю, як чоловік середніх років, буде братом моїм, як дівчина — буде сестрою моєю, а як юнак — мужем моїм.
Тоді він вийшов і віддав їй крило. Вона причепила собі крила, щось крикнула і зразу перекинулася на змія. Та й каже:
— Сідай на мене, полетимо до мого отця.
Прилетіли вони до її отця, а то був дванадцятиголовий змій. Каже змій:
— Будеш служити в мене дванадцять літ.
Прослужив хлопець у змія дванадцять літ: щодня прислуговував йому, подавав їсти. Коли закінчився строк, сказав хлопцеви дванадцятиголовий змій:
— А тепер я відвезу тебе назад до тої керниці. Приготуй мені в путь дванадцять бочок м’яса та дванадцять бочок води. Коли поверну до тебе крайню ліву голову, даси мені води, а коли крайню праву, даси м’яса.
Полетіли вони, і він так робив, як казав змій. Довго летіли, вже долітали до тої долини, де була керниця, як не вистачило м’яса. Змій каже:
— Якщо немає м’яса, то в мене немає сили. Мушу кинути тебе тут з висоти.
Тоді хлопець взяв ніж, відрізав собі частину стегна і подав змійови. Змій проковтнув м’ясо, і дуже воно йому було смачне. Прилетіли на лісову долину коло керниці, а змій питає:
— Звідки було те смачне м’ясо, що ти дав мені останній раз? Хлопець показав йому рану на стегні. Тоді змій плюнув, і стегно стало ціле. Коли вони розставалися, змій сказав:
— Як тобі буде трудно, прийди на це місце, подивись у цю керницю і все буде гаразд.
Попрощалися вони і розійшлися.
Приходить хлопець додому, з великою радістю стрічається з отцем, матір’ю. І добре вони зажили. Мали багато грошей і всякого добра доста, але чогось сумно було хлопцеви, важко на серці. І прийшов такий день, коли йому стало зовсім трудно. Тоді згадав він слова змія, пішов до тої керниці і заглянув у ню. Вийшла з керниці красуня-дівчина та й каже:
— Пам’ятаєш, як я обіцяла бути тобі дружиною? Я чекала, поки ти прийдеш за мною. Тепер ми ніколи не розлучимося.
Повернувся він з жінкою до своїх батьків, і добре їм жилося багато літ.