Прийшов час божій матері народжувати сина. Вона хоче втекти від своїх ворогів і, йдучи полем, зустріла селянина, що сіяв пшеницю. Вона попросила його не казати нікому, що він її бачив з дитиною на руках. Погналася вороги за матір’ю, стріли селянина і питають його, чи не бачив він жінку з дитиною на руках.
Селянин показав їм дорогу. Мати тим часом скупала сина в морі, пелюшки випрала в Йордані, поклала його в колиску, повішавши її на яворі.
Вороги наздогнали матір, стали її розпитувати, де вона поділа сина. Вона сказала, що пустила його в синє море. Вороги випили все море, а сина не знайшли. Потім вона сказала, що сховала його в темні ліси, в пшеницю, в білий камінь. Вороги ліси рубали, косили траву, розбивали білий камінь і не знайшла сина. Потім вони все таки знайшли його на яворі в колисці. Одні хотіли перевернути колиску, другі — заколисати, а треті хотіли забрати з собою.
Мати не віддала їм сина. Прилетіли орли, забрали сина на небо. Небеса розтворилися, і син зостався там.