Прийшла весна. Сонце землю зігріло, зламало на річці лід. Дзвенять крижини, нагромаджуються одна на одну, пливуть вниз по річці.
Почула мишка шум, вискочила на пагорб, закричала:
— Льоде, льоде, подалі від берега пливи! Там моє житло! Дивись не зруйнуй його!
Відповіла мишці найбільша крижина:
— Коли лід іде, його не зупиниш.
Розсердилась мишка, вовна в неї наїжачилась. Сказала:
— Не пишайся так, крижина! Ось сядеш на мілину, тут тебе сонечко і пригріє. Розтанеш, нічого від тебе не залишиться.
Крижина замовкла. Натомість заговорило сонце:
— Гей, пані! Дуже вже ти зарозуміла. Чи твоя справа, що я розтоплю крижину? Навіщо змусила замовкнути того, хто старший за тебе?
Задерла мишка голову вгору, закричала:
— І ти не дуже пишайся, сонце. Ось набіжить хмара, закриє тебе. Яка від тебе тоді буде користь?
Сонце замовкло. Тут хмара заговорила:
— Чому ти така сварлива, пані? Чи твоя справа, що я часом закриваю сонце? Навіщо змусила замовкнути того, хто старший за тебе?
Мишка і на хмару закричала:
— Тобі, хмаро, теж пишатися нема чим. Повіє вітер, пожене тебе кудись захоче, розірве на клаптики.
Тут замовкла хмара. Зашумів вітер:
— Зухвалий язик у тебе, пані! Якщо я й ганяю хмари небом, що тобі до цього? Навіщо змусила замовкнути того, хто старший за тебе?
Мишка все не вгамовується:
— А тебе, вітер, я навіть не хочу слухати. Нема чим тобі хвалитися, далеко тобі не полетіти. Впрєшся в гори, тут і кінець твоїй силі.
Вітер замовк. Загуркотіло каміння в горах:
— Ти мишко менше піщинки, а зі старшими сперечаєшся. Що тобі до діла, якщо ми загородимо вітру дорогу?
Тут мишка повернулася до гір:
— Нехай я маленька, а ви, гори, великі, що в тому користі! Кожен, хто хоче, топче вас ногами. Он, дивіться, росомаха на ваше каміння піднялася, а вам її не зігнати.
Замовкли гори. Почала говорити росомаха:
— Не лізь не в свою справу, пані. Не серди мене, а то проковтну тебе разом з кігтиками, хвостом та сварливим язиком..
— Погрожуєш, погрожуєш, росомахо! Що ти скажеш, коли потрапиш у пастку?
Росомаха замовкла.
Мишка зачекала, що скаже пастка. А пастка нічого не сказала. Вона була дерев’яна і не вміла говорити.
Ось мишка й вирішила, що всіх за пояс заткала. Ніс високо підняла, хвостиком помахала і пішла до своєї нірки.
Дивиться, поки вона сварилася, крижина знесла її житло.
Подивилася на це мишка, сказала:
— Ні, мабуть, нікого я не переговорила. Тільки дарма час згаяла.