Жив собі батько з донькою. Матуся дівчинки померла і чоловік оженився другий раз. Нова жінка також мала доньку — злу та ледачу. А чоловікова дочка виконувала всю хатню роботу, бо була працьовита та охайна.
Не любила мачуха дівчинку, і нічим бідолашна не могла догодити злій жінці. Одного разу мачуха веліла чоловікові відвезти його доньку до лісу і залишити під ялинкою. Як не вмовляв її батько, але нічого не міг вдіяти.
Повіз донечку до лісу, попрощався з нею і повернувся додому. Сіла красуня під деревом, холодно бідолашній. Аж бачить, Морозко підходить і питає:
— Чи не холодно, дівчино, не замерзла дорогенька?
— Ні, дідусю, — відповіла красуня, — а ти, мабуть, дуже замерз, блукаючи по лісі. Візьми мої рукавички.
— Яка ж ти добра! — здивувався Морозко. — За чуйне серце прийми від мене нагороду.
І подарував старенький дівчині трійку коней і повні сани різного добра. Як приїхала пасербиця додому, мачуха наказала чоловікові везти туди і її доньку, на те саме місце. Батько, не сперечаючись, виконав наказ.
Умостилася ледарка під ялинкою й чекала Морозка. Той не забарився.
— Чи не холодно, дівчино?
— Чого причепився? Мерщій давай багатство та побіжу додому на теплу піч, ночуватиму в добрі.
Посміхнувся Морозко і подарував дівчині трійко коней і скриню з скарбами. Та щойно дівчина дісталася дому, коні перетворилися на поросят, а скарби — на вугілля.
Ось так Морозко віддячив ледачій дівчині за грубість.