Жили собі чоловік і жінка. Чоловік мав свою дочку, а жінки — три свої дочки. Чоловікова була роботяща, а жінчині ліниві. Мачуха ненавиділа нерідну дочку. Її дочки все в довгої лози граються да через тин скачуть, а пасербиця працює.
От загадала мачуха нерідній дочці перебрати три мішки гороху з пшеницею. Плаче дівчина, що не впорається з такою роботою.
Прийшла вона до своєї корови, яку пасла і доглядала, та й розказує про свою біду. А та їй людським голосом каже:
— Візьми хустинку, в одне вухо мені втягни, а в друге витягни. І вся робота буде зроблена.
Зробила так дівчинка і вся робота зробилася. Ще злішою стала мачуха. Загадує вона нову роботу — виткати килим та такий великий, що нормальна людина і за рік не витче. А дочкам наказала дивитися, хто їй допомагає. А та знову взяла хустинку, запхала корові в одне вухо і витягла з другого. А сонечко пригріло на сестер. Дві заснули, а третя вдала, що спить і побачила, що всю роботу зробила корова.
От за вечерею мачуха й каже батькові, щоб він зарізав корову. Почула це дівчина і пішла плачучи з хати. Розказала про це корові, а та й каже:
— Не плач. Тільки як заріжуть мене, то збери всі кісточки, закопай їх і поливай до схід сонця щодня.
Дівчинка так і зробила. І от на тому місці виросла яблунька з смачними яблуками. Та крім яблук на ній були й колючки. До неї приходили погуляти багато дівчат.
Одного разу дівчата гуляли біля неї, а на коні скакав молодий панич. Під’їхав і каже до дівчат:
— Хто зірве мені яблуко із цієї яблуні, того візьму за дружину.
Мачушині дочки кинулись до яблуні, а вона гілки вгору підняла, а колючки опустила. Не зірвали вони нічого. Тоді підійшла до яблуні падчірка. Раптом гілки з яблуками опустилися, а колючки піднялися. Зірвала вона яблуко і подала паничеві. Забрав він її за дружину.
З того часу, якщо до яблуні підходила добра людина, то вона яблука опускала, а колючки піднімала. А якщо погана — то навпаки.