Були у царя три сини, два вельми розумні, а третій Іванушка-дурачок. Прийшов час, послав батько їх женитися. Дав їм три стріли і каже:
— Оце стріляйте. Чия стріла куди попаде, то й буде його наречена.
Найстарший син в царство попав, середній в дворянство, а молодший в болото. І схопила стрілу жаба. Зажурився Іванушка:
— Що ж мені тепер робити?
Та все одно пішов до тої жаби, а вона каже:
— Ти не бійся, я будь-яке твоє бажання виконаю. Ти тільки скажи.
От загадав батько всім синам, щоб їх наречені виткали за ніч по килиму. Прийшов Іван та й плаче:
— Що ж тепер робити?
— Не журись, Іванушка, все буде зроблено. Коли поприїжджали брати і попривозили килими, то в Івана був найкращий. На другий раз батько загадав, щоб майбутні невістки спекли по короваю. Усі принесли гарні, та в Івана був найкращий.
Та цього не достатньо цареві. Назначив він обід, на який запросив усіх дівчат. Дві старші приїхали, а молодшого сина нареченої все нема і нема. От вони уже сіли обідати, а тут як загриміло, застукотіло. Дивляться, аж летить на трійці коней гарна-прегарна дівчина. Посадили її обідати. А Іванова наречена все у правий рукав кидає кісточки, а в лівий недоїдки. Пообідали і пішли танцювати. Як вийшла царівна-жаба, та як махнула правим рукавом — то наче море, а лівим — плавають кораблі на ньому. А старші невістки бачили, що вона в рукав ховає та й собі кісточки ховали. А як вийшли танцювати, то недоїдками так набризкали цареві в очі, що він на них розгнівався.
Іван танцює та думає: «Яка ж у мене красива наречена! Поїду я додому, знайду ту жаб’ячу шкуру та й спалю її». Бо вона лише в гостях була дівчина, а вдома жаба.
Пішов він та спалив ту шкіру і дружина його навік осталася жабою. Адже вона його попереджувала, щоб не чіпати її шкури. А Іван не витерпів та й зробив по-своєму.