Падишах і коваль

Якось падишах покликав до себе коваля і сказав йому:
— Наказуємо тобі викувати нам кольчугу із чистого золота. Щоб позаздрили нам усі падишахи!
Коли коваль пішов, візир сказав:
— Воістину, пане, такої кольчуги не було, бо не має в ній потреби. Куди годиться кольчуга з золота, коли у твоїх ворогів кинджали зі сталі? І обійдеться вона дорого.
– Н-да… – сказав падишах. — До чого погано бути володарем! Помилитись йому так само легко, як простому смертному, а ось визнати свою помилку набагато важче.
— Єдина втіха, — відповів візир, — що розплачуються за помилки володаря завжди його піддані. Ось і ти, коли коваль принесе кольчугу, випробуй її.
Коли коваль приніс кольчугу, падишах випробував її: розклав на підлозі, змахнув шаблею і розтяв навпіл. Розтяв і закричав на майстра:
– Зраднику! Зухвалцю! І ти ще думав отримати плату за кольчугу, котра не може захистити від удару? Пішов геть!
Коваль, засмучений, повернувся додому.
— Розорив нас падишах, — сказав він дочці. — Скільки золота пішло на кольчугу і часу!..
Але вона заспокоїла батька:
— Полагодь кольчугу, я сама віднесу її падишаху.
Коли була готова кольчуга, дівчина одягнула її на себе і пішла до палацу.
– Ось кольчуга, – сказала дівчина. – Випробуй на мені її міцність володарю!
Падишаху, звичайно, дуже не хотілося платити, дуже йому хотілося розрубати і кольчугу і зухвалу дівчину, але не вистачило в нього зухвальства. Дивно для падишаха, чи не так?
І він сповна заплатив за роботу.