В одному селі була бідна жінка і мала вона сина Івана. Посилає його купити хліба. Іде Іван, дивиться: хлопці заводять пса в ліс. Він питає: — Хлопці, куди ви його ведете? Дайте його мені, я вам дам три рублі.
Дав він їм ті гроші і приводи додому пса. Мама починає його сварити:
— Що ж ти, Іване, думаєш! Я тебе післала за хлібом, а ти мені псів водиш.
Посилає його мама за хлібом другий раз. А він дивиться: несуть хлопці кота.
— Куди ви його, хлопці, несете? — питає.
— Несемо його в ліс, бо він не годен миші ловити.
— Дайте його мені, я вам заплатю три рублі.
Взяв у них і того кота. Приносить його додому, а мати знов сварить:
— Що ж ти зводиш мені то псів, то котів? У нас і так нема чого їсти, а тут ще псів та котів годуй.
— Нічого, мамо, най будуть песик і котик.
Посилає його мама третій раз за хлібом. Іде він, дивиться: хлопці б’ють гадюку. Кричить їм:
— Не вбивайте! Я куплю її у вас.
І забрав ту гадюку до себе. Годував її рік, доки не вигодував так, що вона могла його везти. Коли всиліла, що вже могла його везти, сказала:
— Сідай на мене, поїдем до мої матері. Що ти захочеш, то вона тобі дасть. Буде тобі давати гроші, золото, а ти нічо’ не бери, лиш кажи, най дасть золотий перстень.
Приїхали вони туди, а стара змія питає Івана:
— Що ти, Іване, хочеш за те, що врятував мою дочку?
Давала вона йому грошей багато, давала золота багато, а він не погодився ні на що, лиш хоче, щоб дала золотий перстень. Кілко змія його не крутила, а він нічого не хоче, лиш той золотий перстень. І мусила змія віддати той перстень. Як давала, то сказала, як ним користуватися: з правої руки перекинути на ліву, і що задумаєш — то зразу зробиться.
— І щоб ти нікому за цего персня не признавався.
Взяв він той перстень і думає: «Моя мама так бідно живе. Треба зробити, щоб у нас був дворець підходящий». Перекинув він перстень з правої руки на ліву — і зробилися дворець і велике хазяйство. Що хочеш там було: коні, свині, кури, гуси. Уже вони з мамою добре живуть.
Пішла чутка, що цар має віддавати дочку. Пішов Іван до того царя свататися. А цар дав йому завдання:
— Як ти зробиш такі чобітки, як у неї, то піде за тебе, а як не зробиш — врубаю тобі голову. І щоб були точно такі.
А там були й царі, й королі, і всім було то саме завдання.
Приходи Іван додому, перекинув перстень з правої руки на ліву — є чобітки такі, як у царівни. Дає він їх мамі, і мама відноси їх царівні. Подивився цар — точно такі самі чобітки, як у царівни.
— Ну що ж, — каже, — раз таке діло, будем віддавати за него дочку. Але най зроби ще їдну роботу, най зроби точно таке плаття, як у мої дочки. Щоб було шите й не шите, краяне й не краяне і точно таке, як у неї. То буде шлюбне плаття.
Іван взяв перстень, перекинув з правої руки на ліву — і зробилося таке саме плаття, як у царівни. Цар побачив і каже:
— Треба віддати за него дочку. Але най ще зроби дзеркальний шлях від дворця до церкви. А попри дорогу відти й відти щоб росли дерева. І щоб вони цвіли. А як будуть вертатися з церкви від шлюбу, щоб на деревах уже був урожай.
Іван перекинув перстень з руки на руку — і то все збулося. Подумав цар і каже до дочки:
— Це щось не то. Не своїм розумом Іван то роби. Як будеш з ним жити, дізнайся, що до чого.
Поженилися вони, підгуляли файно весілля. Стали жити, хазяйнувати.
Питає одного разу жінка Івана:
— Що в тебе є, Іване, що все в тебе так добре виходить?
Іван не хтів, не хтів признатися, але мусив. І розказав їй про перстень. А вона той перстень взяла, перекинула з правої руки на ліву і зачарувала Івана в стовп: він сидів у мурованому стовпі, а вона поїхала додому.
А пес каже котови:
— Йдем відвідаєм Івана, побачим, як він живе.
Приходять туди, а Івана й сліду нема — зачарований у стовп. От вони обидва й зажурилися. І радяться: де ж розшукати Івана? Ходили вони, ходили, і кіт зачув, що нібито в стовпі хтось говори. Видряпався на стовп, заліз до Івана, а Іван каже:
— Вирятував я вас з біди, вирятуйте й мене.
І відправилися пес і кіт до царівни за перснем. Ішли лісами, горами, полями і дійшли до моря. Кіт сів на пса, і пес поплив. Так вони перепливли море, добралися до того дворця, де жила царівна. Кіт заходи туди, а царівна саме миється. Кіт тим моментом і забрав перстень. Вибіг до пса, і прибігли вони з перснем до моря. Прибігли, кіт сів на пса, і попливли. А перстень у кота в роті. Пливли, пливли, кіт і каже псови:
— Пливи хутше.
А перстень упав з рота у воду і пішов на дно. Вернулися вони назад, вийшли на берег і думають: «Що робити?» Почали ловити й бити жаб. А їдна жаба, найстарша межи ними, каже:
— Не бийте, я вам що хочете зроблю. А вони:
— Нам нічого не треба, лиш дістаньте нам з морського дна перстень.
— Я вам зараз принесу.
І сказала вона всім жабам, щоб шукали на морському дні перстень. Жаби найшли і віддали той перстень котови. Кіт і пес взяли перстень і відправилися до Івана. Принесли його Іванови і врятували його від смерти. Іван узяв той перстень, перекинув з руки на руку — і стовп розвалився. Вийшов Іван зі стовпа, перекинув перстень з правої руки на ліву і зачарував царівну в такий самий стовп, як вона його. А сам женився на такій бідній дівчині, як був сам.