Зловив Іван вовченя, вигодував його, бо кортіло мати свого вовка. Та вовк вовком, Іванову вівцю задушив. І надумав Іван продати його. Веде на мотузці вовка на ярмарок, а назустріч пан їде.
— Іване, що то в тебе за собака? — питає пан.— Скільки живу, а такої породи не бачив.
— Чи ви, пане, зовсім не розумієтеся? — дивується Іван.— Це не собака, а плодівник. Як його на ніч межи вівці впустити, то вранці удвоє більше овець буде.
— Продай, Іване, плодівника, — просить пан. В мене є кошара овець, та я рад ще стільки мати.
Поторгувався Іван і продав за сто золотих. Ще й порадив:
— Впустіть його до овець увечері, аби ніхто не бачив. Нараз закривайте двері, бо наврочите. І до ранку туди не заглядайте.
Пан так і зробив. А на зорі до кошари йде, та двері не відкриваються. Прибіг до жінки і хвалиться:
— Впустив я плодівника до кошари, він стільки овець наплодив, що дверей не відкрити.
Якось з бідою двері відкрили. Із кошари вискочив повний, як бочка, вовк і в ліс утік.
Так пан без овець зостався.