Ішла Кривда дорогою і надибала Правду. Правда каже:
— Йой, така-м голодна. Кривда їй:
— І я голодна. Ходім попоїмо в їдальні. Правда питається:
— А ти маєш гроші?
— Я не маю, але ми попоїмо.
— Та там задарма не дають, — каже Правда. А Кривда їй:
— Нам дадуть. Ти би тихо була, — каже Кривда. — Я буду робити. Зайшли вони в їдальню, сіли коло вікна, там, де видають обід.
Замовили собі два обіди і два пива. Їдять помалу. І дивиться Кривда, як люди розплачуються. Їден чоловік дає сто рублів, а Кривда подивилася на тоту сотку та на її нумер.
Попоїли Правда з Кривдою, продавець каже:
— Розплачуйтеся. А Кривда каже:
— Я вже заплатив, ви мені давайте здачу. Я вам дав сотку, нумер такий і такий.
Продавець бере трубку в руку і дзвонить на міліцію. Приходить міліція і питає:
— Чого ви не розплачуєтеся?
— Я вже давно розплатився. Він мені має дати здачу. Я дав сотку з таким і таким нумером.
Міліціянт пішов до каси, перебирає гроші — найшов таку сотку, найшов і каже продавцеви:
— Дай ’му здачу. І до чоловіка не чіпляйся.
Той дав здачу, і міліціянт пішов. А продавець каже:
— Боже, Боже, де та Правда є? А Правда:
— Я попоїла й напилася, і стала в кут.
Забралися Правда з Кривдою й пішли. А де пішли, ми не знаємо.