Були собі два куми многодітні. Бідноваті були. Та й прийшов кум до кума та каже:
— Куме, знаєш що? Мої діти так би хотіли їсти огірки. Підемо до того чоловіка в керт по вечері вночі. Бо моя жона не насадила.
— А я люблю їсти диню, з молоком зварену, — каже другий кум. Як погасилося світло в хижах і люди полягали спати, вони пішли в той керт красти то, що їх кортіло. Єден кум добре припасав сорочку та рве собі в пазуху огірки. А другий виломив єдну диню й перевер через пліт. Та й у потемку намацує, де би ще другу диню найти, ще більшу.
А в той час ішли шандари путьом та й почули, що щось там шелестить у керті. Та й гойкають:
— Хто там?!
Той, що дині крав, кинув диню через пліт і сам за нею скочив. А той, що напхав у пазуху огірків, був тяжкий, не міг перелізти, зачепив черевом за пліт і впав дуба на голову. І його схопили в руки шандари. Питають його шандари:
— Хто то був з тобою? Хто втік?
— Не знаю.
— Не повіш, будемо бити.
Напудився він, що його будуть бити, та й повів шандарам, як кум пишеться.
— А ти що маєш?
— Огірки.
— Показуй.
Він витягнув сорочку з-за пояса — й висипалися огірки. Наказують:
— Лягай на землю вдолину лицем. Ще не б’ють, а він йойкає:
— Аби-сте ня, панцю, не били!
— Стягай гаті, — кажуть йому.
Стягнув він гаті, а вони беруть огірка та пхають йому в зад. Пхають, а він сміється. Звідають шандари його:
— Що смієшся? Не болить тя?
— Болит ня, панцю, дуже, айбо мені смішно: як ви тому диню запхаєте, кеть мені огірка не можете забити?