Жив собі дід та баба, в них були дві доньки. Дідова була роботяща, а бабина ледащо. І на тому вони вадилися. Потом дід відсилає свою доньку на заробітки. Взяла вона воза й коня і пішла лісами, горами. Виходить на галявину, стоїть занехаяна піч. Вона до неї проговорила:
— Дівонько-голубонько, я тобі в пригоді стану, почисти мене.
Вона рукава закачала і так зробила, як піч звеліла. Потім вона їхала далі і там криниця неохайна стояла. І знову до неї проговорила:
— Почисти мене, дівонько-голубонько, я тобі в пригоді стану.
І вона й зробила, як криниця звеліла. Іде далі, стоїть яблуня і просить:
— Мила голубонько, обтруси і обріж мене, я тобі в пригоді стану.
Ну вона так і скоїла. Іде далі, тут біжить собака і просить її:
— Дівонько-голубонько, дай мені їсти, я тобі в пригоді стану.
Вона дала, як собаченя повеліло. Їде далі, і тут бачить двір, де багато прядуть, вона й потрудилася. Їй на воза, коли йшла назад додому, собака дала намисто. Криниця дала напитися, яблуня потрусила золотих яблучок віз, піч — напекла пиріжків. І вона приїхала додому багата.
А ледаща не допомагала криниці, собаці, прядкам, яблуні, печі, і прийшла додому обідрана і бідна.
Отже, ось так як у казці, так і в житті, добро добрим віддає, а зло — злим.