Були два брехуни. Ходили по селах і обманювали людей. Але разом їм було недобре, і рішили вони розійтися. «Ти йди їдним краєм села, а я — другим». Іде їден з них, а люди виходять з церкви та й питають:
— Хто ти такий і відки ти? Він сказав їм, відки він.
— А як там у вас? — питають люди.
— У нас найшлося таке яйце, як віл.
— Це брехня, — кажуть люди, в’яжуть його і дають йому лупня. А тут якраз надійшов його товариш і побачив, що його б’ють. «Треба виручити», — подумав товариш і питає:
— Чого ви його б’єте?
— Б’ємо, бо він неправду каже. Каже, що таке завелике яйце бачив, як віл.
— Дурний, дурний, — каже товариш. — Не може такого бути. То мало бути через лад велике яйце.
— А ти відки? — питають люди. Він розказав, а тоді й каже їм:
— А в нас є така качка, як цей сарай.
Люди подумали: «То мало бути правдою, що яйце, як віл, коли качка така, як сарай. Видно, є такі краї, де качки, як сараї. Дурно-пусто ми чоловіка б’ємо». Та й пустили брехуна.