У батька й матері була ледача донька. Вийшла вона заміж. Жениха батьки захотіли забрати її до себе жити, але її батьки не дозволяли. Вони боялися, що там на неї будуть кричати і бити. Та батько жениха запевнив їх, що вони її кривдити не будуть, а всьому навчать.
Першого дня Софія нічого не робила, тільки лежала. А наступного дня батько п’ятьом дочкам і синові наказав, що за день зробити. Невістка ж не хотіла робити нічого.
Увечері всі сіли їсти, а її до столу не пустили, бо вона нічого не зробила. Третього Божого дня Софія встала рано і просила якусь роботу.
Мати з батьком скучили за нею, і вирішив батько піти до їх. Коли він ішов, то заляпав кожуха у болото.
Прийшов до дочки і сів під хату. Приходить Софія і каже:
— Тату, мніть кожуха, бо вечеряти не дадуть.
І він почав мняти, щоб відстало болото. Прийшов сват і питає:
— Що це ви робите, свате?
— Мну кожух, бо дочка сказала, що вечеряти не дадуть.
— Свате, та це ми так навчили її бути працьовитою.
Ось і казці кінець, а хто не працює, той не їсть.