Пес украв був одного разу спорий кусень смачного м’яса і утікав з ним чимскоріше. Прибіг він на кладку, що лежала над глубоким потоком, тримаючи сильно м’ясо в зубах. Ідучи помалу через кладку, глянув в воду чистого потока і уздрів в воді самого себе, а думаючи, що то який другий пес з великим куснем м’яса в зубах, хотів єму і тоє м’ясо видерти. Станув на кладці, наїжився, гаркнув, а м’ясо єму із зубів хлюп в глубокую воду і пірнуло на сам спід.
І так лакомий пес і своє м’ясо стратив, і чужого не достав. Так часто і межи людьми буває. При своїм лакомстві і своїй захланності тратять своє і чужого не достануть.