Був раз зайчик, маленький, сіренький. Ходив пасти[сь] на лужок. Пасе, пасе та й хвостиком трясе. Все стане на задні лапки, подивиться довкола себе, ци не біжить ворог.
Захотілося зайчикові водиці. Поскакав у поточок, напився чистенької водиці й вернувся на лужок.
Пасе, пасе та й хвостиком трясе. Вже й сонечко пригріло, і його раптом дрімота взяла. Став на задні лапки, виграбав ямочку-нірочку і ліг спочити.
А тим часом стара собака рушила по полю глядати для своїх дітей їжу. І натрапила на сплячого зайчика… Хотіла його роздерти, але пожаліла. Бо що би було з нею, якби її малятко розірвав сірий вовк?