Падав лапатий сніг. У лісі лежали білі заметілі. Сіренький зайчик, лисичка-сестричка і білочка весело грались і стрибали в снігових кучугурах.
— Михасику, виходь, нумо разом гратись, — позвав зайчик.
Маленький Михась визирнув у вікно.
— З хати виходити не можна, застудишся, — сказав татові зачинив вікно.
Замучений Михась сумно дивився крізь замерзлу шибку, як граються надворі його друзі.
— От стане тепліше, тоді й погуляєш, — пообіцяв тато синові.
Михасика посадили за стіл обідати. А у вікно заглядали його друзі, звали гратись. Батьки примушували його їсти, а хлопчикові не хотілося. Раптом він поперхнувся і закашляв.
— Ой, який жах! Він застудився! — закричала мама.
І зразу ж вклала Михасика в постіль. Як тільки батьки вийшли з дому, маленьке ведмежа вибігло з хати.
— Ура! Михасик прийшов! — закричали звірята, побачивши свого друга.
— Біжимо на озеро, покатаємося на льоду! — запропонував Михасику зайчик і білочка.
Ведмежа зі страхом ступило на лід, зразу ж посковзнулося і впало. А дома тим часом здійнявся лемент.
— Михасик пропав! Так він же хворий! — схвилювалися батьки.
Мама і тато прибігли до озера, тепло закутали синочка, повели додому, вклали в постіль і викликали дохтора. Дохтор Кіт ретельно оглянув Михася і сказав:
— Ваш син повинен загартовуватися і більше часу проводити на свіжому повітрі. А зараз його треба відправить у гори в оздоровчий табір.
Мчить потяг, везе в гори Михасика та його друзів. У таборі малята робили зарядку, Михась навчився кататися на лижах і стрибати з жердиною у висоту.
Через кілька тижнів ведмежа повернулося здорове з великими силами і з великою енергією!