Колись давно жили у нашому селі дід і баба і була в них дочка Наталка-Полтавка та малий синок Івасик.
Якось задумали дід і баба на Сорочинський ярмарок поїхати. Та й журяться, як хазяйство покинути, діти ще малі. А навколо села ліс темний. Розбійники там об’явились. А Наталці-Полтавці з малим братиком гостинців з ярмарку страх як хочеться.
— Не бійтеся, мамо й тату. Ми тихенько в хаті сидітимем, нікому двері не відкриємо.
Поїхали волами батьки на ярмарок, а діти дома зосталися. Сиділи в хаті, сиділи, скучно стало їм. Чого батьки так довго не йдуть, виглядають надвір. Дивляться, з лісу розбійники їдуть.
— Лізь, братику, на горище і не озивайся,- каже Наталка.
А сама до клуні побігла ховаться. Заскочили три розбійники в двір, бачать, що нікого немає. Один в хату через вікно поліз. Другому, мабуть, квашеної капусти захотілося, то в погріб мотнувся. А третій до клуні було поткнувся. Та Наталочка там з праником його ждала. Як гепнула по макітрі, то й свічки йому засвітилися. А тоді вискочила в погрібник та іншого розбійника під лядою у погребі закрила. Сама ж метнулась на горище до Івасика.
Вже на останній щабель вилізла, та третій розбійник вискочив із хати та за довгу косу вчепився. Тут Івасик схватив горщика із квасолею і торохнув розбійника по голові. Відпустив він косу Полтавки. Сестра вже з братом знову разом. Штовхнула вона драбину і розбійник падає вниз. Там і лежав під щаблями, доки дід і баба повернулися. У клуні другого знайшли, в погребі третій горланить. Зв’язали вони тих розбійників, а потім у плетений кошик посадили та пустили з гори.
З тих пір гору в селі стали називать Кошиковою горою.