У дитинстві твій татусь був дуже допитливою, але непосидючої дитиною. Щоб вкласти його спати, потрібно було докласти багато зусиль. Як говорила бабуся, тільки у мене вистачало терпіння доглядати його. Тож я йому розповідав надокучливу казку, а зміст її був таким:
Давним-давно жив собі один дуже скупий пан. Скільки врожаю не збирав і де б його не зберігав, все жалівся на те, що птахи розкрадають його врожай. Одного літа зібрався він і збудував велику комору. Всі щілинки, всі шпаринки позакривав. Але знайшовся хитрий горобчик, який найшов невеличку шпаринку, через яку лише він один міг протиснутися у комору. І так кожного дня, протиснеться горобчик в комору, візьме зернинку — вилетить. Через певний час знову повертається до зернинки і знову — вилетить. На другий день прилітає горобчик знову по зернинку, візьме одну і знову пролазить у шпаринку…
Ось так я і розповідав своєму синові про горобчика і зернинку до тих пір, поки він не засинав.
А мораль цієї казки в тім, що один горобець через маленьку шпаринку по одній зернинці зможе винести і цілу комору. Так чи ні?