Жила собі Щедрість. Багатою була на диво. Всього мала вдосталь: будинки добротні, наїдки, напитки заморські. Хто прийде по допомогу — всякого наділить, нічого не жаліла. Усі йшли за поміччю до Щедрості, бо доброю від природи була.
Зайшов одного разу до неї старець.
— Чого бажаєш, старче? — запитала.
— Найсолодшого.
— Ходім зі мною, — сказала та й повела до своїх складів багатих.
— Вибирай, чого душа бажає.
Обдивився старець багатства ті, та все обминав,все чогось шукав. Раптом зупинився, підійшов до полиці з хлібом, відламав окраєць і став їсти. Опісля наблизився до Щедрості і сказав:
— Спасибі, людино добра, — та й пішов своєю дорогою.
Щедрість ще довго дивилася йому вслід і думала, що для одного щастя — шмат золота, для іншого — окраєць хліба.