Одного разу славного короля Стародубова запитали:
— О мудрий правителю, скажи, яким ти був у юності?
І король відповів:
— Я слухав голоси лісу і дивився на зірки. Я мовчав у юрбі й розмовляв із гарними людьми. Я був тихим на бенкетах і лютим у бою. Я був вірним у дружбі. Я був непохитним із сильним і великодушним до слабких. Я не просив, а давав. Я нічого не обіцяв, але завжди виконував обіцянки. Усе це допомогло мені стати справжнім чоловіком.
Знову запитали славного короля Стародубова:
— О мудрий правителю, скажи, яким повинен бути король?
І король відповів:
— Справжнього короля впізнаєш відразу. Він радиться з мудрими і живе за давніми законами. Він вивчає мистецтва, іноземні мови. Він милостивий і не слухає наклепу. Він запрошує до столу багатьох, а на таємну раду — обраних. Він пам’ятає добро і не згадує зло. Він укладає міцні союзи і вводить необтяжливі податки. Він вершить правосуддя і віщає істину. Він поважає поетів і вірить у Господа Бога.
І знову запитали славного короля Стародубова :
— О мудрий правителю, скажи, яких правил потрібно дотримуватись всім, хто живе на світі?
І король відповів:
— Якщо людина молода, їй не можна глузувати зі старих. Якщо людина здорова, їй не слід сміятися над хворими. Якщо людина розумна, їй не варто зневажати дурних.
Такі мудрі заповіді короля Стародубова.