Колись давно їхав я до торгу продавати телицю. Їду та їду, коли зустрівся мені пан та й питає:
— Куди ведеш телицю, чоловіче?
— До торгу,— кажу.
Давай мене пан прохати, щоб я продав йому телицю, мабуть, полюбилась йому моя телиця. Я не віддаю. Коли це пан пнеться прямо силоміць узяти телицю, вже вхопив її за роги, хотів вести до себе, а я тоді хап її мерщій за хвіст та й держусь, не пускаю. Пан шморгнув телицю, щоб ішла, а вона як смикнеться геть, із рук вирвалась та й побігла, а хвіст зостався у мене.
— Запам’ятай же собі, пане, сю телицю,— кажу йому і з тим повернувсь додому. От на другий день беру долото і сокиру і пішов до того ж таки пана і питаю, чи не треба йому теслі.
— Треба,— каже.
І повів мене у ліс рубати дрова. От зрубав я дуба, розколов трохи долотом та й кажу панові.
— Попробуй, пане, який теплий дуб усередині.
А пан і заложив руку в розколину пробувати, а я мерщій висмикнув долото і прищикнув там панову руку. Тоді я вийняв з-за пазухи телицин хвіст і давай поганяти ним пана. Ніде було діватись панові, треба відкуплятись. Дав він мені грошей за телицю, скільки слід.
— Оце тобі, пане, за телицю,— кажу йому.
Розщепив знову дуба, випустив панську руку і пішов додому.