Один чоловік посіяв просо. Через якийсь час пішов він подивитися, як воно зійшло. Подивився — все просо заросло бур’янами. Махнув чоловік рукою та й каже: — Най його чорти полють. А чорти сиділи під межею і почули це. Як чоловік поїхав, вони зібралися і те просо випололи.
Через деякий час чоловік знову поїхав подивитися на свою ниву. Приїхав, дивиться — усе поле виполене і вже виросло високе. Підходить він до проса, аж тут звідкись взявся чорт і спиняє його.
— Це ж моя нива, — каже чоловік, — чого ти мене спиняєш?
— Нива то твоя, а обробив її я. Як хочеш, щоб я віддав тобі це просо, приведи і покажи мені свого найвірнішого друга.
Приїхав чоловік додому і задумався. Кого вести до чорта, хто найвірніший друг? Тільки власна жінка. І повіз чоловік свою жінку. Приїхали вони в поле, чекали, чекали чорта, а його нема. Чоловік випряг коні, дав їм їсти і ляг з жінкою під возом.
Заснули вони, аж тут підходить чорт і тихенько будить жінку. Вона прокинулася і хотіла крикнути, а чорт їй:
— Тихо. Не кричи. На тобі оце золото і вбий свого чоловіка. А як уб’єш — дам ще більше.
І дав їй ніж. Взяла жінка ніж і замахнулася на чоловіка, а чорт розбудив його. Прокинувся чоловік, вибив у жінки ніж, закинув його і почав молотити жінку. А чорт каже:
— Бачиш, це не вірний друг тобі.
Приїхав чоловік додому і думає: «Хто ж мій вірний друг?» Думав він, думав і не міг додуматися. Та й взяв свого пса Лейбу: прив’язав його ззаду до воза і знов поїхав до свого проса. І знов чекав аж до вечора, і застала його ніч. Знов ляг чоловік спати під возом.
Знов підходить до воза чорт. Приступив до собаки і простягнув йому кавалок ковбаси, щоб собака не гавкав. А собака почав гавкати і розбудив хазяїна. Хазяїн встав, а чорт показав на собаку й каже:
— Оце твій вірний і надійний друг, а не жінка.
І віддав він хазяїнови його просо.