Далеко-далеко, за синіми морями, високими горами було велике князівство. І жили в ньому князь, княгиня та троє їхніх синів. Прийшов час, і вирішив князь одружити своїх синів. Для старших наречені були, а от для Іванка не було. Дивний він був, відрізнявся від братів: все сидів і складав пісні та грав на сопілці. І сказав князь:
— Сам іди і шукай собі наречену, яку знайдеш-з такою одружишся, я заперечувати не буду.
Вирушив Іванко в дорогу, але не як княжий син, а як простий звичайний хлопець.
І от їде він на своєму коні день, другий, третій. Втомився і ліг спочити. Тут до нього підлітає метелик, сідає на обличчя. Іванко лежить і милується цим прекрасним дивом природи. Взяв його на руки, погладив. І метелик сів йому на плече. Поїхав юнак далі. Але метелик не розлучається з ним.
Доїхав Іванко до моря, і раптом здійнявся сильний вітер. Іванко взяв метелика в руки обережно, щоб з ним нічого не сталося. Коли вітер вщух, метелик перетворився на прекрасну дівчину. І промовила дівчина:
— Мене зачарувала зла відьма і сказала, що я стану людиною тоді, коли про мене будуть дбати, зігрівати.
Так найменший королівський син знайшов собі найвродливішу і найрозумнішу дружину на світі.
І жили вони довго і щасливо у злагоді та мирі.