За старих часів, в далеку сиву старовину редька, лопух і морква були білі-білі — не такі як зараз.
Якось вирішили вони втрьох прогулятися в гори. Вилізли на високу вершину і до того втомилися, що вже не могли спуститися вниз. Заплакали вони в голос.
Ішов повз селянин, почув їх жалібний крик і спитав:
– Що трапилося? Чому плачете?
— Влізли ми на гору, а злізти не можемо, дуже втомилися. Зроби милість, віднеси нас додому.
– Ось воно що! Одного з вас я візьму, а трьох не зможу, і не просіть.
Взяв він собі на спину редьку і пішов. Залишилися морква та лопух дуже ображені:
— Це що таке?! Редьку забрав, а нас кинув у біді, негідник! Ми для нього, виходить, нічого не варті. Редька — чому тільки редька, чим ми гірше?
Почервоніла морква від гніву — і так і залишилася червоною. А лопух від злості перевернувся і обгорів на сонці. Ось чому в нього корінь чорний. Одна редька залишилася білою.