В сиву давнину жив жорстокий цар. Він брав у полон молодих парубків і вигадував їм різні випробування. Хто йому підкорявся, милував, а хто ні — страчував.
Якось до нього в полон потрапили два брати. На них чекали випробування або смерть. Ось старшого з них викликав цар до себе і дав такий наказ:
— Принесеш материнське серце в своїх долонях — помилую, не принесеш, то через добу скараю обох.
І пішов старший син, згорьований, зчорнілий від мук та страху до мами і повідомив про вимогу тирана. Мати вислухала сина і не задумуючись віддала своє серце, аби порятувати сина.
Дуже поспішав син до царя, бо строк умови закінчувався. Біг хащами, перечепився і впав. А материнське серце в його руках, само стікаючи кров’ю, стурбовано запитало:
— Ти не забився, синку? Тобі не дуже боляче?