Був собі раз один чоловік. А в нього був старий собака. Коли собака зовсім постарів, чоловік його прогнав.
Побіг собака дорогою. Бачить в пилюці купається горобець.
— Хочеш мене з’їсти? — питає горобець.
— Хочу, бо дуже голодний.
— Не їж мене. Якщо ти голодний, то ходім зі мною у село і там наїсися.
Підійшли до села.
— Підожди, я підлечу і побачу, що хто робить, — каже горобець.
Підлетів і побачив, що жінка колотить масло. Питає він собаки:
— Ти будеш їсти масло?
— Ой-йой, буду!
— Так ходім зо мною.
Прийшли під ворота.
— Тут трохи підожди, а я піду пхатись жінці в очі. Вона кинеться за мною, а ти зайди у двір і їж собі масло. Я з жінкою зайду аж до хати. Вона буде ловити мене. Я сяду на вікно. Жінка з решетом підскочить, ударить по вікні і розіб’є скло і я вилечу.
Так і було. Пташка жінці тичеться в очі. Жінка думає собі: „Якби я тебе піддурила та до хати заманила!». І помалу, помалу до хати.
А собака тим часом скочив і їсть масло. Пташка, як побачила, що собака уже наївся, сіла на вікно. Жінка з решетом на неї. Ударила і розбила скло, почала дуже кричати. А собака і горобець пошли собі далі. Вийшли на поле.
— Ну, тепер ти будеш мене доглядати, аби я наївся, — каже горобець.
Поки він надзьобав пшениці, собака знов зголоднів.
— Я знов голодний, — каже.
— Ну, пішли в село і будеш їсти.
Коло села пташка підлетіла і побачила, що чоловік та жінка надворі засолюють м’ясо. Питає:
— Любиш м’ясо?
— Ой-йой, чи люблю?
— Ну, ходім зо мною.
Прийшли під ворота. Собака тут остався, а горобець тичеться в очі чоловіку і жінці. Ганяються за горобцем і лаються:
— Що за чорт? Треба заманить його у хату!
Горобець того й ждав та й залетів у хату. Почали його ловить по стінах решетом і ситом.
А тим часом собака смакує м’ясо. Коли добре наївся, взяв великий кусок і тягне на вулицю. А пташка побачила, що собака уже ситий і сіла на вікно. Жінка ситом по вікні і розбила скло. А тим часом пташка вилетіла.
Вибігли надвір. Бачать, собака поїв м’ясо, а решту поніс. Дивується чоловік:
— Що то за горобець? То не горобець, а наше нещастя. Скільки м’яса поїв собака!
А горобець і собака вибігли на поле. Говорить собака:
— Ну, тепер я ситий. Тільки сміятися хочу!
— Тоді давай вернемось в село і будем сміятися.
Коло села горобець підлетів і побачив, як у попа люди ціпами жито молотять, а піп стоїть і командує. Пташка полетіла у двір і почала попу набридати. Піп як закричить:
— Люди, бийте пташку! Що за душа сідає мені на голову?
— Да як бити її на вашій голові?
А піп кричить:
— Не дивіться на мою голову, бийте!
Люди б’ють попа ціпами по голові, а собака під воротами сміється. Доти попа били, що почали на нього воду лити.
Собака перестав журиться. «З горобцем я не пропаду», — подумав він.
Так вони й ходили далі по світу.