В тридев’ятому царстві, в тридесятому державстві жив-був цар і було у нього три доньки.
Якось цар вирішив перевірити, яка з них найвірніша йому, якій залишиться у спадок царська корона. Довго мудрував цар, як це зробити. Нарешті вирішив прикинутися хворим.
— Я занедужав, мені потрібні ліки, — звернувся він до старшої доньки.
— В мене нема часу вирішувати твої проблеми, — сказала вона.
Такого відношення з боку старшої доньки він не чекав. Але нічого не вдієш. «Перевірю середню»- міркує він.
— Знайди ліки від моєї недуги, а то, мабуть, доведеться помирати, — сказав він середній дочці.
— Ну, так помирай, це твоя справа, — грубо відказала вона.
Гірко стало на душі у царя, опустив він низько голову. Аж ось де не взялась
наймолодша.
— Що сталося з вами, чому зажурилися?- спитала вона.
— Як же мені не журитися, коли на старості літ став нікому не потрібен? Занедужав, то нікому потурбуватися за мене.
Нічого не сказала найменша донька, тільки через пару годин принесла велику кількість ліків і привела найкращого лікаря.
Зрадів цар, ще не все пропало, ще є в нього надія і опора. Саме найменша донька варта царської корони. З радощів справили гучний бенкет. Не було на ньому тільки старшої та середульшої доньок. Батько вигнав їх з царського двору. А менша стала царівною.