За старих часів сова літала вдень де хотіла і нічого не боялася. В ті часи була вона фарбувальником. Прилітали до неї різні птахи, і вона їх фарбувала, в якій тільки колір вони побажають: в червоний, синій, голубий, жовтий …
Побачив це ворон і позаздрив. Був він великим чепуруном, і захотілося йому щоб сова пофарбувала його в найкрасивіший колір. Полетів він до сови:
– Пані сова! Пані сова! Пофарбуй мене, будь ласка, в який-небудь особливий, небувалий колір, якого немає ні в якого іншого птаха. Я хочу весь світ вразити своєю кр-расою!
– У-гу, у-гу, добре! – погодилася сова. Довго ламала вона собі голову, в який же колір ворона пофарбувати! Нарешті посадила вона ворона в горщик з найкращою чорною-пречорною тушшю. Потім витягла сова ворона з горщика і каже:
– Ну, тепер немає тобі рівного серед птахів!
Зрадів ворон, поквапився до дзеркала помилуватися, в який же колір його пофарбували. Подивився, та так і ахнув. З голови і до самого кінчика хвоста став він чорним-пречорним, і не розбереш навіть, де очі, де ніс!
Розлютився ворон:
– В який це ти колір мене пофарбувала, негідниця?
Стала сова виправдовуватися:
– Ти ж сам хотів, щоб я тебе пофарбувала в небувалий колір, якого немає ні у одного птаха!
– Стривай же, постривай! Тепер ми кровні вороги! – злісно закаркав ворон. – Я тобі помщуся!
З тих пір сова вже не літає вдень. Боїться сова помсти ворона, тому й ховається днем.